Які липи і клени в Карпатах? - спитаєте ви. Карпати це ж смереки, дуби, буки... інші дерева, які ще залишилися на горах, але ростуть дуже повільно, наче знають, що кожен день може стати для них останнім. Для віковічних смерек, що гордо височіли собі у непрохідних районах, біля витоків мальовничої карпатської річки Свіча, середина літа стала фатальною. Уже добрий місяць не було дощу, сонце нещадно шкварило, а ще й вантажівки одна за одною почали паркуватися у місцях, явно для цього не передбачених. З них повискакували люди з бензопилами, які без жодного жалю в очах почали безбожно рубати ліс, який вони не садили. Нас не цікавило - роблять вони це офіційно чи ні. Нам було боляче на це дивитися і слухати розповіді від очевидців. Чергова гора невдовзі стане голою, а десь неподалік у когось з’явиться шикарна вілла, виконана кращими майстрами у старовинному стилі. Мало хто зможе нею помилуватися, бо будинок буде огороджений триметровим парканом. І власнику цього архітектурного чуда буде наплювати на те, що хатина в гуцульському стилі вартує стільки ж, скільки життя річки.
ПІОНЕРСЬКА ДОПОМОГА
Знайти за кілька днів місце зі всім необхідним (річка, місце під табір, бодай мінімальні умови), де змогли б комфортно почуватися більш ніж ЗО учасників та гостей, виявилося не так вже й просто. Зважаючи на спекотну погоду, мешканці міст масово виїхали на природу, позаймали усі можливі галявини біля рік, змагалися з сусідами у кого в автомобілі голосніша акустична система і більший набір низькоякісної попей. Тихих місць на річках практично не було. Починаючи від п’ятниці, на мінімальних заїздах біля води скупчилися сотні автомобілів. Іноді здавалося, що їх доставляли на береги рік на вертольотах - важко було уявити, як можна добратися в глухі місця на колесах! Не тішив і прогноз погоди - до вихідних ніяких дощів, лише в суботу обіцяли щось схоже на грозу. Довелося сподіватися, що туристи не погребують зазирнути на сайти з прогнозами і відмовляться від поїздки в гори.
Організатор змагань, віце-президент федерації риболовного спорту України, Дмитро Петруняк звернувся до мене з пропозицією підшукати відповідну ділянку на Львівщині, оскільки на Франківщині чи Закарпатті зробити щось подібне в такі короткі терміни не вдасться. Звичайно, я одразу подумав про річку Опір, де часто рибалю, а також про колишній піонерський табір, який зараз трішки осучаснили. За кілька хвилин уже набираю номер директора бази і питаю, чи готовий він прийняти делегацію з 30-ьох людей? Відповідь позитивна - до наших послуг кілька трикутних будиночків по 5-7 місць в кожному, а також красива галявина під липами та кленами для тих, хто бажає жити в наметах. Таких, до слова, назбиралося немало. Наприклад, у мене не було ані найменшого бажання спати на ліжку. Хотілося залізти в спальник і засинати під щебетання пташок, з цими ж звуками і прокидатися. Таким чином, усіма можливими способами повідомляю своїх друзів-конкурентів про те, що місце чемпіонату змінене. На диво, заперечень не було. З квитками проблем не виникало, а щодо тих, хто збирався приїхати на авто, то й поготів. Усі ж знають, що їхати на Свічу треба по вбитій та розваленій дорозі, натомість до Опору під’їзд значно кращий і легший.
БА, ЗНАЙОМІ ВСІ ОБЛИЧЧЯ!
Мій будильник задзеленькав о 4-ій ранку в п’ятницю. В цю ж мить про-кинулися також загальна улюблениця Ганна - єдина нахлистовичка, яка бере участь в усіх змаганнях (її чоловік Юрій Гудзь обіцяв приїхати трохи згодом, після роботи) і Арсен, який за півроку нахлистових навчань перетворився з новачка в серйозного спортсмена. Уже за півгодини вони допомогли спакувати манатки і втиснути мене на заднє сидіння автівки. Хоча загалом їхалося доволі комфортно. По суті, ми були останніми - усі інші учасники чекали на «жеребівку» (так нахлистовики перейменували жеребкування). Хоча, ми все ж були передостанніми, адже по дорозі обігнали Андрія Коваля, який ритмічно крутив педалі велосипеда. Він, власне, дуже зрадів, коли дізнався про те, що чемпіонат пройде на Опорі, а не на Свічі. Опір для нього - рідна річка, де він виріс в одному з тутешніх сіл.
По приїзді нарешті бачу друзів і знайомих, які приїхали зі Сходу і Центру нашої держави. Crop Бабич з Луганська, Руслан Пугач та Євген Федоренко з Києва, Ян Подшибякін з Херсона, Орест Дейнека з Харкова, а також мої закарпатські тд франківські приятелі, з якими бачитись доводиться частіше. Окрім Арсена, є і новачки змагань - Володимир Романенко з Пирятина, що на Полтавщині та Володимир Немцев з Чернівців, який приїхав з усією родиною. Одразу ж відчуваю, що потрапив у казанок, де варяться такі ж «вар’яти», як і я сам.
Але часу на балачки наразі нема. Поки учасники допивали каву, почалося жеребкування - мені випало судити Дмитра Голенкова на даль-ньому пулі. Воно й на краще - можна не витягати з багажника усі речі. Тож я навіть не перевдягався, а просто закинув в кишеню шортів банку пива, узяв протокол з ручкою (все це неодмінні атрибути нахлистових суддів) і вирушив на місце.
МІСЦЕ СОНЦЯ
Перше, що я побачив - ката-строфічний стан води. Дощів не було, тож річка зменшилася ледь не удвічі. Однак, вода була чистою, що додавало оптимізму і натхнення учасникам. Невдовзі підійшов і сам Дмитро, який почав готуватися до початку. Він розклав дві вудки, позагинав борідки в деяких гачках. Відповідно до регламенту, усі гачки повинні бути «безбородими», тож нахлистовики нерідко тримають в кишенях жилетів спеціальні плоскогубці.
Поруч розташувалася не менш цікава парочка - один з найсильніших нахлистовиків Закарпаття Степан Чех в якості учасника та його суддя Дмитро Петруняк, який вирішив уперше взяти участь в змаганнях, а не просто бути їхнім організатором. Час від часу з їхнього боку долітали крики, а ще периферійним зором мені здавалося, що Сте-пан злісно розмахує підсаком. Виявилося, що у нього був з десяток сходів - не вдалося завести рибу в підсак і про-демонструвати судді: тільки так вносяться відповідні но-татки до протоколу. Все ж 4 харіуси йому вдалося зловити
- це 8 балів. Взагалі, окрім жеребкування, учасники визна-чали і види риб, які йшли до заліку. Загальним голосуван-ням було прийняте таке рішення: форель струмкова та райдужна коштують 3 бали, харіус європейський - 2 бали, голавль, подуст та марена - 1 бал. Яльця, якого також вистачає в Опорі, до заліку вирішили не вносити, оскільки його можна сплутати з бистрянкою чи верховодкою.
Все ж повернемося до Діми Голенкова та його марних спроб виманити харіуса чи голавля у перші півгодини. Справа в тому, що його пул практично був позбавлений сонячного світла - заважали гори та високі дерева. А в цей час, зранку, рибі комфортніше стояти на місцях, які швидше прогріваються. Одну з таких ділянок Діма вирішив за-лишити «на потім». Відповідно до регламенту, учасник може робити на своєму пулі усе, що заманеться. Натомість суддя повинен пересуватися по березі, і взагалі до води не підходити. Але у нашому випадку все було по-іншому. Мені доводилося перестрибувати з камінця на камінець, аби постійно перебувати поруч з учасником - за спиною стрімка гора, на якій особливо не постоїш. Та все ж я намагався не лякати рибу і не заважати Дімі. Він, до слова, відловився досить непогано - в його активі два харіуси та два голавлі, тобто 6 балів. Дві риби він упіймав саме на тому місці, яке залишив на самому початку. Коли його освітило сонце, то риба стала значно активнішою.
МЕНШЕ ЛОВИШ - КРАЩІ РЕЗУЛЬТАТИ
Хоча не всі учасники змогли показати навіть такі результати. Саша Міловський, Макс Кусакін та Ганна Савицька
- львів’яни, які знають Опір досить непогано, не зловили
нічого. Хтось нарікав на місце, хтось на час, хтось на свої мухи, які не працювали, а хтось на те, що в пулі просто не було риби. І це не просто «відмазки» - увечері мені самому доведеться зіткнутися з цією проблемою. Навіть Андрій Коваль не зміг виманити з рідної річки нічого, окрім одного голавля. А от гості показали себе в усій красі. Так, Руслан Пугач видурив невеличку форельку та кількох голавлів, а Єгор Бабич до голавлів додав і харіуса. Цікаво, що їм вдається ловити в Карпатах лише два-три рази в рік і по-при це хлопці завжди показують високі результати.
Першими враженнями від пулів та риби усі ділилися після повернення на базу. Ми з Арсеном розставили на-мет, облагородили собі територію з невеличким мангалом, столиком, а ще відвели місце на вудки та все інше необхідне. Поки був час, можна було залізти в річку і трохи полежати на каменях. Про плавання ніхто не думав, бо води було занадто мало, але і таких процедур вистачило для сховку від спеки.
Після обіду та інших приготувань почалося інше жеребкування. Цього разу судді і учасники змінювалися місцями, а ловити треба було на нижніх пулах. Я витягнув 20-ий пул, який виявився останнім і знаходився кілометри за чотири від бази. Моїм суддею став Єгор, який спитав, чи не буду я проти, якщо він візьме вудку і половить за межами мого пулу. Звичайно, я не заперечував, адже Єгору рідко вдається ловити в Карпатах.
«НИВА», ГОЛІ НІМФИ ТА ВАГОН БИСТРЯНКИ
Зважаючи на те, що 20-ий пул, як вже було сказано, зна-ходився в самій гущавині, подалі від дороги та населених пунктів, я дуже сподівався, що він буде тихим та спокійним. Однак, коли ми з суддею продерлися крізь хащі пекучого борщівника до річки, то отримали перший шок. На каменистому острівці посеред Опору стояла червона «Нива», з якої лунала гучна музика. Поруч засмагав хлопець, років 25-и та двоє дівчат, які очевидно, забули свої купальники удома. Ця трійка розташувалася якраз на середині мого пулу, тож треба було щось придумати, аби вони переїхали на інше місце. Ми трішки побродили по берегу, після чого підійшли до любителів дикої природи і пояснили ситуацію.
На щастя, все обійшлося тихо-мирно і відпочиваючі сіли до авто, після чого зникли в кущах.
Тепер на ріці було тихо. Правда, сам пул видався мені не надто привабливим. По суті, було лише одне місце, де б міг триматися харіус, можливо, трохи вище міг жити невеликий голавлик. Саме там я і почав ловити - спершу пробував німфу, в основному «шоколадки» та «фезентейли» - найулюбленіші приманки тутешніх риб. Але, за винятком бистрянки, яка штормила мої мухи та трави, що поросла на каменях, я не міг нічого зловити. Єгор тим ча-сом розташувався нижче - там, де закінчувався мій пул. Я ж просувався уверх по течії, обновлюючи більш-менш цікаві місця. Нарешті закид під самий берег приніс мені бажаний удар, і я почав підтягувати харіуса, сантиметрів на 25. «Єгор!» - закричав я до свого судді, який, схоже, захопився і втратив мене з поля зору. Він одразу ж кинувся бігти до мене, але в цю мить харіус зістрибнув з гачка і до підсака не потрапив. Я злився - перше треба було завести рибу в підсак, а вже тоді кричати...
Часу залишалося все менше, а харіус більше не з’являвся. Я спробував ловити на суху мушку - все те саме: бистрянка просто не давала мусі опуститися на воду. У підсумку я упіймав десь ЗО бистрянок, які не принесли мені жодного балу. На амбіціях можна було ставити крапку - нуль у перший день вже не принесе мені високого місця. Але що поробиш - на те вони й змагання.
ШАНС НА «ЗОЛОТО»
Щойно я вийшов з води, як подзвонив Арсен. Вже по його збудженому голосу я відчув, що результати у нього куди кращі. І справді, новачок показав просто шокуючі цифри: 5 голавлів і 5 харіусів. Це 15 балів і перше місце. Арсена я привітав, звичайно, а також запропонував йому вибрати з моїх флайбоксів усе, що душа бажає. Справа в тому, що виграти у перший день - не означає виграти чемпіонат. Про кількість риб вже можна забути, головне налаштуватися на другий день. На нахлисто- вих змаганнях важливо показати стабільність за два дні. Тому першим ділом я сказав Арсену: «Якщо ти хочеш стати чемпіоном чи принаймні посісти призове місце, то мусиш зловити завтра бодай щось. Вже неодноразово траплялися випадки, коли учасник у перший день показував блискучі результати, а в наступному етапі не ловив нічого. У таких випадках чемпіоном ставав той, хто в обох днях був третім чи другим».
Крім того, в Арсена були й серйозні конкуренти. Чинний чемпіон України Євген Федоренко примудрився зловити у себе на пулі подуста та марену - риб, що трапляються нам надзвичайно рідко. Дмитро Петруняк також показав свій високий рівень - голавлі на пару з харіусами. Таким чином, перед другим ігровим днем, шанси на чемпіонство зберігали усі, за винятком лише тих, хто не зловив нічого.
Тим часом нашу дружну компанію поповнили Нестор з Болехова та Юрій Гудзь. Нестор не хотів змагатися, він приїхав просто провести час з колегами по захопленню. З своєї машини він витягнув досить великий казанок, ку-курудзяну крупу, сметану, бринзу власного виробництва та замариновані стейки. Правда, м'ясо він залишив на наступний день, а на вечерю приготував нам неймовірної смакоти бануш - традиційну карпатську страву. Разом з стареньким бренді з моєї домашньої колекції, бануш пішов на ура. Але і засиджуватися до пізньої ночі сенсу не було - перед суботнім етапом слід було як слід виспатися.
ДО КІНЦЯ!
На ранок було заплановане чергове жеребкування. Здалося, що Арсену пощастило - йому дістався третій пул, де в п’ятницю ніхто не ловив, таким чином, риба була, так би мовити, свіжою. Я витягнув собі сусідній, четвертий пул, а судити мене мав Діма Голенков, якого я судив в п’ятницю. Ми з Арсеном побажали один одному удачі і розійшлися у різні боки. Цього разу до пулу в мене претензій не було - перекатики, кілька невеликих ямок, зливчики... Усе доволі мініатюрне і не надто виразне, але ловити можна.
Намагаючись не дуже потрапляти рибі на очі, я ховався від неї як міг, але бистрянка і тут не давала мені спокою.
Коли я намагався «стріпати» одну з них з гачка, то в останню мить побачив, що це дрібний харіус. Я миттєво зняв підсак зі спини і закинув рибку у нього. «Харіус!» - крикнув я судді і пішов до нього. Але за мить я побачив, що підсак порожній - вічка у ньому явно не розраховані на таку «велику» рибу. Я посміявся і пішов ловити далі. За кілька хвилин таки упіймав першого харіуса і спокійно завів його до підсака. Згодом на німфу спокусився ще один харіус, вже більш- менш непоганого розміру.
Там, де закінчувався мій сектор, була досить велика яма з повільною водою - із неї постійно вистрибували однобальні голавлики, але ловитися на будь що вони відмовлялися. Якраз підійшов і Женя Федоренко, який сварився на свій сектор - мовляв, нема тут харіуса, одна лише бистрянка. Побачивши, що я намагаюся зловити голавля, він приєднався до мене зі сторони свого сектора, але так само не зміг переконати вередунів з червоними плавниками. Суддя Жені Руслан Пугач сказав, що Crop на моєму місці вчора так само намагався виманити голавля з цього місця, але зазнав невдачі. Почувши це, я миттю залишив територію - якщо в Єгора нічого не вдалося, з його арсеналом усіляких приманок на голавля, то мені тут точно нічого робити. Коли до закінчення залишалося 5 хвилин, я вирішив спробувати половити на мокру мушку. Перші проводки нічого не давали, але врешті-решт я відчув удар і потягнув до себе третього харіуса! «9:59!» - крикнув Діма, поглядаючи на годинник. До закінчення етапу залишалося кілька секунд.
На берег я вийшов цілком задоволеним - шість балів ніби й не дуже слабо, хоча, зважаючи на попередні результати, нічого особливого мені не світило. По шість балів зранку набрали також Діма Петруняк та Макс Кусакін. Я чекав на Арсена, за якого дуже переживав. Але, на превеликий жаль, він не зловив геть нічого. Не було жодного виходу, не було слідів активності риби. Довелося кілька хвилин його заспокоювати і переконувати, що все попереду. Хоча, відчай Арсена можна зрозуміти - мати такі шанси на чемпіонство і у підсумку випустити удачу з рук.
ЧЕМПІОНСЬКИЙ ПУЛ
Усе найцікавіше мало відбутися ввечері. Я особисто дуже хотів, щоб сильному нахлистовику випав 20-ий
пул - той, де ловив я. Цікаво було б перевірити - чи справді він «мертвий», чи у мене руки криві. От і претендент був адекватний - Андрій Коваль. Але зважаючи на те, що він забирав з пологового будинку свого малюка, прийти на змагання не зміг. Так що питання залишилося без відповіді.
В обід почали справджуватися прогнози синоптиків. Раз по раз з гір долинали розкати грому, небо за-хмарилося. Передбачити поведінку риби було не просто - вона могла вийти на полювання, а могла і зачаїтися в глибинах і не годуватися кілька днів. Згідно з регламентом, підчас грози змагання припиняються. А от про грім там нічого не написано. Тож поки до заключного жеребкування залишалося ще кілька годин, я узяв вудку з мокрими мухами
і пішов на «домашній» пул, що розташований просто біля самої бази. І відловився на славу - голавль, єлець та харіус не давали сумувати. Брали активно і потужно опиралися. Єдине, що мене цікавило - це тимчасова активність, чи риба буде харчуватися до дощів?
Судити мені довелося майбутнього чемпіона - Степана Чеха. Власне, я не сумнівався в його загальній перемозі щойно побачив місце, на якому йому випало рибалити. Одним словом, це був перекат - найулюбленіше місце для харіуса. За моїми підрахунками, для золота Степану слід було упіймати три-чотири харіуси, а на цьому пулі риби було куди більше. Взагалі, варто сказати, що закарпатець відмінно володіє технікою французької німфи - він тонко відчуває швидкість проводки, вміло обирає точку закиду та й з мухами у нього повний порядок. Як правило, ловить Степан на три мухи - нижня «шоколадка», підвісний «світлофор» (невелика німфочка з трьох видів спектрадаббінгу, легенда якої узята з книжки чеських чемпіонів світу - Яроміра Карафіата та Мірослава Махачека «Нахлист і в’язання мушок») і gold-black nymph, або просто «золота Курноцика» - це мокра муха, яка йде під поверхнею води.
Свого першого харіуса Степан упіймав на першій же проводці. І пішло-поїхало. Майбутній чемпіон прийшов на пул з групою підтримки - Габором Варгою, який на чемпіонат прилетів з Лондона, та Сашком Хартумом - новачком, який у цьому році почав пізнавати основи мухарства, причому доволі успішно. Коли в Степана було вже 6 чи 7 харіусів, я спитав - чи він буде не проти, якщо ми з Саш-ком трішки понишпоримо по низу його пулу? Я хотів показати йому деякі ос-нови проводки мокрої мушки. Звісно, Степан, який ловив вже у своє задоволення, не заперечував. Коли він ловив чергову рибу, то просто кричав, показуючи підсак, а я вносив дані в протокол. Загалом у нього назбиралося 11 харіусів - цього було аж забагато для перемоги.
ЗНАЙОМТЕСЬ, СПРАВЖНІЙ ОПІР!
Правда, в Степана були і конку-ренти. Наприклад, Crop примудрився переловити на своєму пулі увесь комплект - і харіусів, і подустів, і голавлів, і марен. Крім того, він по-тримав на гачку крупного подуста, якого просто не міг підняти. Діма Голенков примудрився витягнути з ями крупну форель, яка розлякала увесь пул. Таким чином, ця трійка, разом з Русланом Пугачем, який упіймав чотири харіуси, претендувала на медалі. Коли у Степана закінчився час, ми сіли на авто і поїхали на базу.
Тим часом на ріці відбувалося щось неймовірне - за якісь кілька секунд річка збільшилася ледь не удвічі і миттєво перетворилася на каламутно-помаранчеве місиво. Напевно, десь у горах таки вперіщив недитячий дощ. Коли на базу повернувся Арсен, то його аж трусило. «Уяви собі, я судив Ганну, а як закінчився її час, то я узяв вудку і вирішив трішки половити. Зловив форельку, харіуса, тут чую, щось шумить. Обертаю голову і бачу, як на мене котиться величезний потік мутної води! Я вже думав, що мене вмить змиє униз, але якось вдалося втриматися на ногах і не без труднощів перейти на іншу сторону. Це було неймовірно страшно», - розповідав товариш, якому ще не доводилося стикатися з такими природними катаклізмами.
І як все ж нам пощастило... Опір - це річка, що дуже часто буває кала-мутною: будь-який дощик одразу ж забруднює її воду. І таке могло трапитися перед чи під час чемпіонату. Але природа, очевидно, пошкодувала нас і зробила свою справу як тільки-но закінчився основний час змагань... Побачивши серед гурту Дмитра Петруняка, я закликав його на «два слова». «Діма, ходи сюди, хочу тебе познайомити з деким» - головного організатора довелося трішки заінтригувати. Ми спустилися до великої і каламутної ріки, яка ще півгодини тому була маленькою та прозорою. «Знайомся, це справжній Опір» - засміявся я. І справді, таким він буває частіше, тому нам справді дуже пощастило...
На щастя, від великої води ніхто не постраждав, тож прийшов час підбивати підсумки. У процесі підрахунку балів виявилося, що Степан Чех заслужено став чемпіоном, а друге місце дісталося Єгору Бабичу. Цікаво, що він привозить медаль ледь не з кожних змагань, але перемогти йому поки ніяк не вдається. Але мені особисто віриться, що Crop таки переможе, рано чи пізно. Третім став Діма Голенков, який мав трішки кращі показники за Руслана Пугача.
В якості головного призу Степан отримав ексклюзивну вудку, складену з бланку новозеландської компанії CTS, з надписом «Чемпіон України з нахлисту 2013 року». Не обійшлося і без призів від традиційних спонсорів змагань - інтернет-магазину fly-fishing.com.ua та компанії Extreme Expedition. Звісно, призи не всім дісталися. Але усі прекрасно розуміли, що змагання - це величезний досвід, практика і живе спілкування. Не один нахлистовик після змагань звертався з проханням провести на Опорі й інші чемпіонати та турніри. Річка усім сподобалася...
У неділю ми вже пакували рюкзаки. Коли готувався обід, ми сиділи під липами та кленами, думаючи кожен про своє. «А ми сидимо під ліпєнями і клєнями. Коли на Сян їдемо?» - пожартував хтось. Усі дружно засміялися. По-польськи «ліпень» - харіус, а «клєнь» - голавль, - вони були найчастішими гостями наших підсаків.
Такий от каламбур вийшов...
Комментариев нет:
Отправить комментарий