Вже у цьому році я вирішив не втрачати часу і відкрив сезон на початку березня, збираючи цінну інформацію про рибу та аналізуючи ситуацію з водою. Власне, процес аналізу відбувається безпосередньо на місці лову, а вже пізніше можна підтвердити чи спростувати власні теорії в дискусії зі своїми друзями.
КАРПАТСЬКА ЛІМПОПО
Третій виїзд у гори в 2013 році відбувся 21 квітня. Цілий тиждень над Галичиною світило сонце, що дозволяло сподіватися на хороший стан води і вдалу риболовлю. Однак новини з самих Карпат були не надто втішними. Там, мовляв, ріки розлилися, вода дуже висока, і це при тому, що цілий тиждень не було дощів, отже її рівень починає знижуватися. Окрім цього, за таких умов вода не буває чистою апріорі. Але навіть усі ці неприємності не могли зупинити душу, яка рвалася в гори.
Цього разу компанію мені склав Арсен - нахлистовий новачок, який цілу зиму накопичував інформацію з фільмів, книг, а також вечорів в компанії станка і лампи. Третім став товариш Арсена - Тарас, який є переконаним спінінгістом. Ще кілька місяців тому таким же епітетом можна було нагородити самого Арсена. Зараз же він їхав на свою першу нахлистову риболовлю з щасливим обличчям першовідкривача. На спідометрі було 140, а сонце, що вже вигулькнуло з-за горизонту, пригрівало романтичну нахлистову душу. Ми їдемо в Карпати, що може бути кращим у вихідні? Намагаюся заспокоїти компанію і переконати їх, що риба хоче їсти завжди, головне - здогадатися, де вона стоїть (ями, мілини, перекати, повільні чи швидкі течії тощо) і чим харчується.
Звісно, зробити це непросто, зважаючи на те, що ріка, порівняно з звичним розміром, розширилася удвічі. Вода була навіть там. де туристи влітку ставлять свої намети. Одним словом, море. Одноманітна течія і лише подекуди можна було помітити дрібні перекатики, заглибини і ямки. Колір води ніби списаний з казки Кіплінга про каламутну і сіро-зелену річку Лімпопо. Саме таким і був Опір - сіро-зеленим і каламутним, хоч по берегах можна було знайти досить чисту воду. Зрештою, бувало і гірше... Загалом, ситуацію можна було оцінити на «трієчку з плюсом» - ловити можна!
ПЕРШІ КРОКИ
Арсен отримав перші практичні навички: суха та мокра мушка, стрімер, німфа. Як на мене, новачку найкраще починати з методу довгої німфи, використовуючи страйк-індикатор для кращого розуміння процесу. До того ж, цей спосіб виглядав найбільш адекватним у таких умовах, тож новачок почав обновлювати навколишню територію. І невдовзі почувся радісний крик! Арсен зловив свого першого харіуса, правда, невеликого. Але це була ніби підказка, що риба не спить, а харчується.
Все ж ми вирішуємо проїхати ще кілька кілометрів, до впадіння в річку одного потічка. Справа в тому, що харіус любить чисту воду, а її можна було знайти лише в таких місцях. До речі, в останній день березня саме тут, в районі впадіння, мені вдалося виловити трьох непоганих харіусів, яким сподобалася дрібна «шоколадна» німфа на гачку №18. Не дивно, адже риба шукає насичені киснем локації, а їх можна знайти там, де чиста вода. От і зараз, буквально на перших же закидах витягаю харіуса, а за ним іще одного.
Кличу Арсена, який стояв поруч, і ставлю його на «правильне» місце. Виникає думка, що харіус розташувався якомога ближче до впадіння, кілька метрів далі його вже нема. Арсен став на моє місце, але відпустив занадто багато шнура. Коли ловиш харіуса цього робити не варто, адже ця риба надзвичайно швидко відчуває обман і встигає виплюнути мушку до того, як нахлистовик побачить, що було клювання. Харіуса слід ловити з максимальним контролем снасті, саме тому, переважно, я і використовую французький підлісок, який дає можливість бути володарем ситуації і тримати її в своїх руках. Розповідаючи усе це Арсену, вирішую допомогти йому практичною порадою: беру його вудку, скручую шнур і закидаю зі словами: «спробуй отак». У цю ж мить витягаю харіуса. Звісно, цей епізод змусив нас посміятися, а я згадав листопад 2008 року і свої марні спроби виманити першу форель з гірського потічка. Просив допомоги, бо не розумів, чому усі ловлять, а я ні. І допомога в обличчі Ганни таки прийшла. Вона взяла мою вудку, закинула мої німфи і одразу ж витягнула не мою форель. Так буває...
Поки ми з Арсеном аналізували ситуацію і розбиралися що до чого, Тарас, який стояв трохи далі від нас, витяг на берег красивого харіуса, який спокусився на маленького зеленого воблера. Цей факт знову розбив стереотипи. За моїми спостереженнями, крупний харіус про-являв агресію чи просто кулінарний інтерес до собі подібних лише пізньої осені. Щодо місцевого населення, то на живця-гольяна вони переважно ловлять форель. Харіус, звісно, повернувся додому, а ми на свої місця. Арсен примудрився зловити ще одного пиря на мізинець - якийсь фантастичний збіг обставин. Мені ж щастило трохи більше - до першої години дня мав вже 9 хвостів з плавниками.
ЖЕРТВА РІЦІ
На жаль, сімейні справи змусили Арсена повертатися додому. Разом з ним поїхав і Тарас, який виглядав щасливим і надиханим свіжим повітрям. На мене ж чекало ще півдня нахлистового дослідження. Тим часом, з потічка, на місці впадіння якого ми ловили, прийшли двоє спінінгістів, з якими ми розговорилися на березі ріки. У них поки було «глухо», лише один схід форелі. Вони стали на моєму місці і почали просікати воду дрібними блешнями («ман’ячками») та ворблерами. Усе було марно. Коли вони скінчили, я зайняв їхнє місце і одразу ж виловив двох риб. Хлопці попросили зловити ще одного, щоб вони відправили MMS своїм товаришам, які в цей час перебували на змаганнях, бо вони, мовляв, в цей час, м’яко кажучи «несолоно хлебають». Але на замовлення риба чомусь не ловиться. Хлопці вже й вердерси висушили, і пакунки склали в багажник, а харіус не брав. І от тільки-но вони сіли в машину, завели двигун і рушили з місця, як я ви-тягнув чергову рибину. Спінінгісти цього вже не бачили.
Я знову залишився сам. Самотність на рибалці це, насамперед, роздуми. Повз тебе пропливають відважні екстремісти (навесні Опір цілком придатний до рафтингу), проповзають якісь величезні павуки-тарантули і пролітають тисячі думок про життя. А ще про мушки, які треба було періодично змінювати, оскільки вони систематично відривалися. Дно річки було щедро всипане корягами та підступними каміннями, які слугували хорошим захистом риби від хижаків та пасткою для моїх мушок. Загалом я втратив близько 15 німф, а це дуже важко пережити: усі мухи були робочими.
Особливо я шкодував, коли зачепив рожеву німфу на джиговому гачку, яка перед цим принесла мені чотирьох бадьорих харіусів. Власне, це була модель експериментальна - одна з моїх нічних розробок. Я вже не раз помічав, що харіусу дуже подобаються яскраво-помаранчевий та рожевий кольори. У цій ситуації, швидше за все, німфа з рожевим спектра даббінгом в районі торакса імітувала ікру. Відомо, що харіус любить побешкетувати і поласувати ікрою інших риб. На жаль, зачепив я цю німфу так, що до неї дістатися було важко. Я не ризикував залазити у воду більш ніж по коліна - все ж дна не видно, та й краще відновити мушку, аніж втратити півдня на сушіння свого одягу...
ДОЗВОЛИТИ НЕ МОЖНА ЗАБОРОНИТИ
Коряги змусили мене покинути це місце і спробувати знайти харіуса нижче по течії. Однак всі мої спроби виявилися марними - жодного натяку на присутність риби у каламутній воді. Не залишалося нічого іншого, як повернутися на «чистий п’ятачок». У це місце якраз прийшла чергова партія харіуса, а ще чергова партія німф залишилася прикрашати річкове дно.
Поки я перев’язував снасті, то мав нагоду переконатися у тому, що навіть у неділю наша рибоохорона працює. їздить, ловить порушників, проводить лікнеп у плані рибальських законів, і, звичайно, штрафує. Адже зараз нерест. На жаль, управління рибо- хорони Львівщини в особі нового керівника Леоніда Кравця у цьому році не надало рибалкам жодної дозволеної ділянки в Карпатах, тоді як у минулому році таких було дві. Наша делегація зустрічалася з паном Кравцем, намагалася йому пояснити усю безглуздість цього вчинку, однак наштовхнулася на стіну непорозуміння. Ми почули категоричне «ні».
Цікаво, що коли Леоніда Кравця призначали на цю посаду, мені телефонували знайомі екологи з Києва і вітали. Справа в тому, що за їхніми словами, пан Кравець буде вести активну роботу по боротьбі з браконьєрством, а співпраця з нахлистовиками входить в його інтереси. На жаль, слова з ділом розійшлися. Тобто, у мене нема сумнівів, щодо першого пункту - боротьби з браконьєрами. Але її можна було б покращити, якби рибоохорона уклала бодай негласний договір з свідомими рибалками. Адже рибінспекторів мало, а порушників багато. Якби нахлистовики та спінінгісти мали у вільному доступі ряд дозволених ділянок в Карпатах, то вони б стали очами і вухами інспекторів, які просто фізично не встигають закрити всі річки. Висловлюючи такі думки на зустрічі з паном Кравцем, я розповів і про практику в інших країнах. Наприклад, у польських законах чітко вказано, що під час нересту форелі (жовтень-грудень) можна ловити на стрімери, не менші 15 сантиметрів. Таким чином рибалка «відрізає» плямисту красуню від свого улову. Взагалі, ніде у світі, принаймні, в розвинутих державах, нема тотальної нерестової заборони. Є локальні рекомендації, що стосуються охорони певної риби у певний період. Детальніше про це розповіли американські нахлистовики.
«У США немає вседержавної заборони рибалити під час нересту. В тепловодних водоймах можна рибалити цілий рік. Там заборонено ловити одразу біля великих дамб, там де гніздяться і зимують птахи, в деяких штатах приватна власність розповсюджується не тільки на землю, але і на водойми, що на тій землі. Цінні види риб (не в кулінарному, а в спортивному розумінні - gamefish) під час нересту, навесні, потрібно одразу відпускати. Пізніше можна забирати. Кількість і розмір риб залежить від конкретної водойми. З тепловодних риб найбільші обмеження по осетрових. А холодноводні ріки мають статус форелевих. В них свої регламенти. Вони можуть бути доступ-ними для рибалки цілий рік, а можуть бути закриті навіть на десятки років, для природного відновлення популяції риби. Правила можна прочитати в Інтернеті, або в спеціальних брошурках, що безкоштовно видаються в будь-якому спорт-магазині чи на автозаправках».
Таким чином, зважаючи на те, що дозволених ділянок нема, доводиться порушувати закон. Звісно, ми, нахлистовики, готові заплатити державі штраф за свої порушення. Але ще більше нам хочеться, аби держава зглянулася на свої природні ресурси і ввела нарешті ліцензовану риболовлю, кошти від якої пішли б на зариблення карпатських річок цінними видами. Бо наразі ми самі цим займаємося. Цього року у гірські потічки Карпат було запущено 20 тисяч мальків струмкової форелі. Гроші на неї збирали по всій країні, а сама акція пройшла під опікою закарпатської рибної охорони, де працюють не просто чиновники, а справжні професіонали, які хочуть відродити колишні водні багатства України, зокрема, популяцію лососевих риб.
ЛАТУНЬ ЧИ ВОЛЬФРАМ?
...Тим часом почався сильний вітер. Ловити французьким підліском було некомфортно - він постійно парусив, тому я розклав іншу вудку і вирішив ловити методом довгої німфи з помаранчевим індикатором. Звісно, в такому варіанті треба ставити виключно німфи з латунними головками. Справа в тому, що латунні головки не «топлять» муху одразу на дно, як вольфрамові, а повільно її туди опускають. Таким чином, натягнувши шнур, вдається провести імітації з максимальним контролем. І риба дуже позитивно сприйняла таку методику. Прекрасні результати показали двоколірні (жовто-коричневі) мушки з напівпрозорого матеріалу бодіквілс, але головне, щоб втораксі був використаний яскраво-помаранчевий даббінг.
Час від часу попадалися досить непогані харіуси, якими торік і не пахло. Відчувається, що риба підросла за зиму, вже стала активною і відійшла від морозного періоду. Десь до п’ятої вечора у мене було в заліку 16 харіусів, а насамкінець трьома кульбітами-свічками мене потішила невеличка струмкова форелька, у якої хтось намагався в дитинстві відкусити шматок хвоста. Цікаво, що у іншої групи наших львівських мухарів, які рибалили вище за течією на цій же річці, форелей було з десяток, причому значно більших. Натомість, харіус у них не ловився. Секрет полягав не лише в місці, але й в використанні іншого типу мух.
Ось так закінчилася третя мандрівка в гори у цьому році. По приїзді я заповнив флай-бокси новими мушками, копіями тих, яких залишив на річковому дні.
И, в завершение, если информация Вам понравилось или была полезной, может так же обратите свое внимание на книгу, пускай и не посвященную вопросы поста на прямую, но интересную тем, что в ней повествуется в легкой форме о периоде прощания с юностью и таких уже далеких 90-х годах:
Комментариев нет:
Отправить комментарий